💌

 Батьки вчать дітей бути добрими, Біблія навчає нас виявляти любов і доброту. Добрі вчинки почує глухий а також побаче сліпий. З дитинства вчили доброти, батьки говорили так не можна а так можна. Так треба вчиняти, так не треба. Треба вміти вибачати, а також просити пробачення. Скільки всього було вкладено. А потім ти бачиш цей світ. Який не є глазурю. І ти починаєш жити своє свідоме життя, по батьківських вказівках. Так треба, так не треба, так можна, так не можна. А глазурь стине і стине. І ти розумієш, що можливо треба не так, як вчили, а так як потребує світ. Хто із вас відчував боротьбу із своїм Я ? Коли розумом розумієш, а серце не дає. Або навпаки серце каже, а розум стопорить. Найбільша боротьба це боротьба з собою. З своїм багажем знань, своїми принципами, своїм уставом. Після постійної внутрішньої бійні. Я зрозуміла, що потрібно все в цьому світі робити, як для Господа, а не для людей, адже від Господа ви отримаєте в нагороду спадщину... А про людей сказати складно. Часом для виходу на новий рівень життя, тобі потрібно від щирого серця звернутися до Бога. Закричати. Такі щирі «крики душі» відкривають двері в «недоступне». Мене в цьому світі ранять люди. Хто їм дозволяє ставити на інших " термін дії" ? Є люди, які пускають в своє життя інших для мети, мета досягнута , людина покидає " чат". Як так ? Я прив'язана не до місця, не до обставин а до людей. Мені завжди було байдуже де, головне з ким. Я знаю, що люди приходять в життя для своєї місії, виконують її і залишають тебе. Знаю, але блін так важко це переношу. Мені здається, що дуже зашібено живеться людям " жертвам ". Однозначно у вас в колі спілкування такі люди потрапляли. Вони ще ті маніпулятори. при розмові завжди утрірують. Які вони бідненькі, як їм важко живеться, зарплата мала, чоловік жінка не цінить, діти не вдячні, все на їхніх плечах, і все вони самі,і як їм важко, і о Боже Боже. Прям по світу єлі ходять, але вони такі хороші, а життя таке нещадне. Дивишся на них і як з хреста зняті. Ще для більшої акторської гри сльозу можуть пустити. І оце ниють ниють ниють. І для них інші роблять усе. Зарплату роботодавець піднімає, люди допомогу надають, всі прям для них все для них . А я оце дивлюсь. І в мене одне питання. А перед Богом їм не стидно? Та канешно не.. Тоже Ленка розсмішила. Для мене це слабкі люди. Дуже слабкі. В них немає стержня, гідності. Вони привикли виїжати по життю на своєму нитю і їм всі блага прямо в руки. І тут інша сторона медалі. Людина, яка працює ДОХЕРА. Яка щодня держе себе в руках, за день хоче плакати раз 50. Але йде вперед іде іде іде іде. Нікому не показує, що їй болить. При цьому ще й подає руку допомоги іншим. Сила для неї це вона сама. Добивається поставлених цілей, при цьому остається людиною і при своїх принципах. Посміхається для всіх і для себе в першу чергу. І вона, так бажає бути хоч на 5 хвилиночок почутою в плані " чи точно все добре?". Але цього не відбувається. Бо в неї і так все зашібісь як думають всі. Де блядь справедливість в цьому житті??? Ну от серйозно. Просто не розумію реальністі. А ще знаєте що буває... Це коли ти чекаєш якоїсь взаємності у діях. Надаєш підтримку, опору, з великою теплотою ставишся. А коли потрібно тобі, людина цього не зробить. І якась така дира в душі виникає. Але цю диру заповнюєш тим, з чого почала цей пост. Хто забув дублюю ///потрібно все в цьому світі робити, як для Господа, а не для людей, адже від Господа ви отримаєте в нагороду спадщину.../// І ви знаєте я її отримую. Я щодня дякую йому за все. А маю я дуже багато!!! Адже незважаючи на всі складності, він мене формує, як особистість. І те якою я стаю , мені щодня подобається все більше і більше. Бережись світ, адже я планую жити до 100 !!!