💜

 Хочу розказати вам, про зустріч яку я сьогодні мала. Іду з роботи, зайшла в маркет за продуктами , топаю така. І відчуваю як хтось мене бере за руку. Повертаюсь. Стоїть жінка, років 45, середньої статури, гарної зовнішності, і запитує в мене чи не маю я запальнички. Сказавши ні. Вона не пішла, а стояла на місці. І тут я поглянула їй у вічі. Незнаю, як описати, але вони просто палали від болю. От знаєте в мене на секунду склалось таке враження, що я провела ренген її душі.  Вона не плакала, але плакало її серце. Я це відчула. Незнаю чому, я запропонувала випити з нею кави. Вона погодилась. Присівши на лавочку біля парадного, вона зачекала 10 хвилин,  поки я піднесла два капучіно. І тут почалася розмова. Незнайома мені людина, почала розповідати про гіркоту своєї долі. Я не лізла до неї, вона сама. Розповіла про те, як вона боїться йти додому до свого чоловіка, адже побої його страшні,  про те що радість приносять їй лише її собачки, про те як виросли діти, про алкоголізм, про те як життя проходить і багато іншого. Ми ступили з нею в дискусію, я почала їй давати поради,  наче подрузі. Вона доповнювала діалог. Розмова тривала не дуже довго, десь хвилин 30. Коли кава в горнятку закінчилась, я підняла погляд і замітила, як продавець вийшла на вулицю палити. І кажу до своєї співрозмовниці " там жінка палить, якщо ви шукали запальничку,  то можете до неї підійти". Нашо вона мені відповіла " Я шукала вогонь, і я його знайшла, запальнички мені не треба,  я дякую тобі всім серцем " і пішла. Я ще сиділа в ступорі хвилин 10. Не зрозумівши що це було. А потім проаналізувала.  Я вірю в те, що зустрічі не випадкові.  І люди просто так не приходять у життя. Я була потрібна цій жінці,  в цю хвилину і в цей день. Тому інтуїтивно і пригостила її кавою і зав'язала цим самим розмову. Хоч зі мною таке вперше. Але знову таки інтуїтивно не значить випадково. Її уход після розмови,  означає одне. Що моя роль в її житті зіграна, так як і її в моєму.  І це правильно. Адже артисти після концерту,  завжди прямують за куліси. Так само і в житті. Треба завжди відчувати,  кого треба відпустити а кого залишити. Багато помилок можна уникнути,  коли навчишся слухати себе і свої бажання. Питати поради це нормально,  дослухатись також. Але правильне рішення, завжди сидить в тобі самому. І якщо ти вагаєшся,  думаєш,  це означає що ти не хочеш його приймати, боїшся себе почути. Коли розум говорить одне, серце інше,  люди третє. То що вибирати ? Я завжди оберу серце, адже воно бєтья зі мною в такт...