Думки пост 15

 В мене таке враження, що я сплю. І мені сниться страшний сон. Може мене хтось розбудить? Я проснуся, заварю кави, гляну у віконце. І єдине питання яке виникне в мене в голові, це яке плаття по погоді мені одягнути сьогодні. Шо це твориться? В мене зморшки зявляються мені здається, не від того що я стаю старша. А від того, що я закатую очі по 200 разів на день. Твою дивізію. Коли розумом розумієш, що гірше бути не може. Коли впевнена, що це вже предел. А тут бац, бац, бац, бац....херак. Хуйло тобі там як? Нормально спиться? Дихаєш на повні груди? Посміхаєшся? Частуєшся? Бачу по новинах до патріарху ходиш. Але ж не гріхи замалювати. А чортів крутити. Диявол існує , і це точно ти. Я не туга, і розумію що до цього геноциду залучено дуже багато " людей ". Але ти хуйло, саме ти. Нажав на кнопку старт. Боже я завжди в тебе вірила. Я щодня іду за тобою. Скільки ще сліз має пролити наша Україна, щоб це все закінчилося? Скільки ще люди мають падати на коліна і просити , про помилування? Скільки ще має загинути людей? Скільки ще має бути пролито крові? Скільки ще має бути сліз матерів, дітей, прохожих? Скільки ще має бути цих руйнувань? Скільки ще має бути плачу? Скільки? Скільки? Херсон, якби я могла. Я би наставила парасолю, щоб вберегти тебе від цього дождю. Дніпро, якби я могла. Я би звела той будинок, на який впала ракета в тихенькому, затишному місці. Ненька моя, якби я могла. Я би накрила тебе ковдрою від цих всіх снарядів...Геноцид. Ось що відбувається. Ненавиджу кожного хто підтримує цю " спецоперацію". Чи вже можна казати війну? То можна хуйло чи ні? Єдине що нас спасе, це наша єдність. Єдине, що приведе нас до допомоги це ЄДНІСТЬ і ВІРА. Коли мені задавали питання, що я буду робити якщо Україна не вистоїть. Я відповідала, що переїду. І ніколи не буду жити під режимом хуйла. Якщо ви задасте це питання мені зараз. Я відповім, що НІЧОГО бо це НЕМОЖЛИВО. Ми мусимо, маємо, зможемо. З Україною в серці